СПІВОЧІ КУРСИ В ЧЕРНІГОВІ НАПРИКІНЦІ ХІХ–ПОЧ.ХХ СТ.

Копия-училище-до-рев.

Чернігів займає особливе місце в духовній історії України. Свята чернігівська земля прославлена угодниками Божими, яскравими особистостями та має багато цікавих сторінок. В цьому контексті інтерес представляють «Летние курсы церковного пения для учителей и учительниц церковно-приходских школ, диаконов и псаломщиков Черниговской епархии», які було відкрито у 1897 р. Слід зазначити, що в минулому році виповнилось 120 років з дня їх заснування.

Ініціатива відкриття курсів у Чернігові належала чернігівському губернатору Є.К. Андрієвському, який у листі до єпископа чернігівського і ніжинського Антонія, зазначив необхідність «устроить в Чернигове, при содействии духовенства, курсы пения и приготовления регентов для сельско-церковных хоров и установлению стройного благолепного пения в храмах, а это в свою очередь, развивая любовь к церковному пению, еще более привлекло бы народ в церковь и способствовало бы отвлечению его от праздной разгульной жизни».

Пропозицію губернатора підтримала Чернігівська єпархіальна училищна рада, яка призначила «особую наблюдательную и распорядительную комиссию» у складі єпархіального доглядача церковно-приходських шкіл протоієрея Ф.А. Васютинського, священика А.Н. Величковського та розробила відповідне Положення. Доглядачу духовного училища М.А. Доброгаєву було доручено відповідати за господарчу частину.

В результаті з 16 червня 1897 року в Чернігові протягом шести тижнів працювали перші літні педагогічно-співочі курси.

Спочатку кількість слухачів була 75 осіб, а згодом їх кількість була збільшена до 120, внаслідок позитивного вирішення фінансового утримання курсистів.

Керівником курсів було запрошено відомого музичного педагога О.М. Карасьова (1854-1914), який мав досвід організації літніх співочих курсів у Києві (1887, 1888, 1900), Новочеркаську (1890), Липецьку (1895), Інсарі (1889), Катеринодарі (1896), Владикавказі (1898), Тулі (1898), Саратові (1899), Обольянові (1899).

Його перу належали підручники з питань музичного виховання, зокрема, «Учебник пения», «Обьяснение к учебнику и краткое наставление по преподаванию пения», «Детское пение». У практиці церковного співу того часу відома була праця О. Карасьова «Церковное пение – руководство к организации церковно-певческих хоров с приложением нотных упражнений и разьяснений к ним».

Головне завдання курсів полягало у наданні слухачам музично-теоретичної і методичної підготовки, яка б забезпечувала можливість щодо проведення уроків співів у церковно-приходських школах, ознайомлення з правилами канонічних основ церковних служб та найбільш вживаною церковно-богослужебною літературою, а також підготовці здібних курсистів до організації церковних співочих хорів.

Для чернігівських курсів О.М. Карасьовим була розроблена спеціальна навчальна програма, яка складалася з таких розділів: І. Вивчення гами. II. Ноти квадратної системи. III. Вивчення осьмогласія. IV. Підготовка до організації хору. V. Методика співу. VI. Організація церковних співочих хорів. VII. Початкова гра на скрипці.

Розділ програми «Ноти квадратної системи» був пов’язаний з історією запису музичних звуків, в тому числі й партесного співу в Росії XVII – XVIII ст. Разом з тим, формувалися навички співу з аркушу.

У розділі «Вивчення осьмогласія» передбачалося надання знань про різні розспіви, а саме: знаменний, київський, грецький, болгарський, усіх восьми гласів на «Господи воззвах» і «Бог Господь», та знайомство з піснеспівами у церковних нотних книгах.

Організації церковних хорів був присвячений IV розділ програми, який передбачав: ознайомлення з початковими основами нотної грамоти та гармонії, необхідних регенту для визначення і задання тону; спів молитов, панахиди, літургії і всенощної у спрощеному перекладі О. Архангельського; ознайомлення слухачів з найбільш вживаними церковними музичними творами та вибір піснеспівів для початкуючих і більш підготовлених хорів.

У V розділі пропонувалося ознайомлення з різними методиками викладання співу у школах, та визначалися найбільш оптимальні методи і засоби навчання церковного співу.

Навчання простим прийомам та навичкам гри на скрипці було введено в програму з метою надати можливість слухачам курсів самостійно вивчати голосові партії хорових творів і використовувати музичний інструмент на уроках у школі.

Для забезпечення навчального процесу було придбано 20 скрипок.

Заняття відбувались у приміщенні Чернігівського духовного училища у дві зміни. З 8.00 до 12.00 тривали заняття з музично-теоретичних дисциплін, а з 14.00 до 19.00 – практичні уроки з церковного співу та гри на скрипці. Щодня вранці до початку занять і увечері перед сном слухачі курсів почергово читали та співали молитви та церковні богослужебні піснеспіви. Належне місце відводилось церковнослов’янській мові та читанню.

Після завершення занять слухачі складали випускні екзамени, які приймала спеціальна комісія у складі: протоієрея Ф.А. Васютинського, викладача О.М. Карасьова, священика Воскресенської церкви Чернігова П. Адвокатова та регента Троїцького Архієрейського хору Д. Красногорського. Для оцінювання знань курсистів використовувалась своєрідна шестибальна система: «найвідмінніше» (5+), «відмінно» (5), «дуже добре» (4+ – 5-), «добре» (4), «достатньо» (3), «необхідно» (3-).

За рішенням екзаменаційної комісії випускникам видавались посвідчення, згідно яких, одні мали право викладати церковний спів у початковій школі та керувати церковним хором, інші – викладати тільки одноголосний церковний спів. Окремі курсисти одержали посвідчення про те, що вони прослухали відповідні дисципліни.

Започатковані в Чернігові 1897 р. педагогічно-співочі курси були продовжені включно до 1902 року.

Ректор протоієрей К.В. Єфремов та викладачі Чернігівської духовної семінарії також активно долучилися до навчально-виховної роботи курсів. До речи, К.В. Єфремов у 1900 р. навіть очолював екзаменаційну комісію.

Внаслідок революційних подій в Росії з 1903 р. роботу курсів було тимчасово припинено і відновлено лише влітку 1908 р. під керівництвом П.М. Добровольського, культурно-громадського діяча, історика та краєзнавця, учителя співів дитячого притулку, який значно розширив і поглибив зміст програми з церковного співу.

Востаннє педагогічно-співочі курси під керівництвом викладача духовної семінарії О.С. Соловйова були проведені з 21 червня до 24 липня 1910 р. на базі Чернігівської духовної семінарії, яка взяла на себе витрати на проживання, харчування, забезпечення слухачів класами для занять й практичних уроків, а також організувала ознайомлення їх з історико-культурними та архітектурними пам’ятниками Чернігова.

Ґрунтовна музично-теоретична підготовка на курсах значно підвищила загальну музичну ерудицію та професійно-методичну підготовку як вчителів церковного співу, так і регентів церковних хорів, що в свою чергу дало змогу створювати нові хори в церковно-парафіяльних школах та приходах. Зокрема, на початку ХХ століття, у чернігівській єпархії існувало близько трьохсот учнівських хорів. В цьому контексті значення курсів важко переоцінити.

Отже, не викликає сумніву, що літні педагогічно-співочі курси в Чернігові на рубежі ХІХ-ХХ століття мали важливе практичне значення. Заслуговують на увагу організаційні засади та принципи викладання на курсах, які можна вважати попередниками підвищення кваліфікації, або післядипломної освіти педагогічних та культурно-освітніх працівників, яка склалася пізніше і існує й донині.

 

Малиневська В.М.,
заслужений працівник
культури України,
кандидат історичних наук,
професор НАКККіМ