Свято-Успенський Єлецький жіночий монастир.

icon_bogorodiza_2371

Один з найдавніших монастирів України, найдревніший і великий монастир Чернігова – Єлецький – розташований на південно-західному схилі Болдиних гір на відстані близько кілометра від центру стародавнього міста – Дитинця.

Монастир був заснований в середині 11 ст. князем Святославом Ярославичем у хвойному лісі, звідси і назва – Єлецький.

Основний комплекс будівель монастиря склався в 18 ст., І тепер являє собою напрочуд цілісний бароковий ансамбль, незважаючи на те, що в його склад входять будівлі, побудовані в різний час: Успенський собор 11 ст., Дзвіниця 17 ст., Огорожа з воротами 17 в., келії 16-18 ст., будинок ігумена 18 в., будинок Феодосія Углицького і стародавні печери.

Існує припущення, що на цьому місці, яке називали Елецкой горою, до заснування монастиря розташовувався княжий двір – резиденція чернігівських князів дохристиянського часу (один з князів похований поруч в Чорній могилі). Рік заснування монастиря визначити дуже складно, але ще в 17 ст. вважали, що князь побудував церкву в 1060 року на тому місці, де, за церковною легендою, з’явилася на одній з росли тут ялин ікона Божої Матері. Датою цієї події називають 3 лютого 1060 року (за старим стилем). Можливо, тоді і стали селитися там ченці в печерах. Згідно з тими ж переказами в монастирі деякий час проживав «батько руського чернецтва» преподобний Антоній Печерський. Князь побачив в цьому велика ознака і повелів на цьому місці закласти Успенську церкву. В історії російської церкви явище цієї ікони було першим подібним дивом, тому і була вона названа – «Нев’янучий цвіт» Єлецької Божої Матері Успенського монастиря міста Чернігова і є великим надбанням і святинею не тільки Чернігівської єпархії та всієї Чернігівщини, а й усієї православної християнської церкви в цілому. Кам’яний Успенський собор монастиря був, ймовірно, побудований через сторіччя після цих подій, а до цього, ймовірно, була дерев’яна церква 1239 року монастир був розграбований монголо-татарами і перетворюється на пустку. На початку 16 століття Чернігів переходить під владу Москви. Є відомості, що в цей час древня обитель відновлюється. Її оточують укріпленнями, і в ній живуть московські ченці. У 1611 році Чернігів був спалений польськими військами. Після цього ченці віддаляються в Москву. А монастир з 1623 року переходить у відання єзуїтів. У 1649 році Чернігів був звільнений від поляків, і Єлецький монастир невдовзі знову став православним. Серед його настоятелів тепер можна зустріти чимало славних імен. Це і майбутній архієпископ Лазар Баранович, і св. Феодосій Углицький, і його наступник архієпископ Іоан Максимович, відомий як засновник Чернігівського колегіуму та багато інших. Чимало праці доклав для відродження обителі і Іоанникій Галятовський. При ньому було реконструйовано Успенський собор, побудовані кам’яні келії, зведена трапезна Петропавлівська церква. Він же створив у монастирі чудову бібліотеку. Говорячи про Єлецьких настоятелів, не можна не згадати Данилу Туптало – відомого релігійного письменника і церковного діяча. У православ’ї він більше відомий як Святий Димитрій Ростовський. Як і будь-який монастир, обитель на Єлецької горі була почесним некрополем. У різний час на її території були поховані великий князь Трубчевський Всеволод Святославович, Переяславський полковник Л.А. Полуботок, генеральний обозний Василь Дунін-Борковський, губернатор Андрій Степанович Милорадович, полковник Яків Лизогуб та багато інших. У 18 ст. Єлецький Успенський монастир стає великим землевласником, поки в 1786 році за указом Катерини II про секуляризації майно монастиря не було передано в казну. З тих пір великого будівництва тут не проводиться. Крім Успенського собору інтерес викликає дуже незвичайна 36-метрова дзвіниця, одна з найстаріших дзвіниць Наддніпрянської України, що дійшла до нашого часу. Її оригінальність полягає в тому, що будувалася вона в два етапи: нижній ярус побудований в 1670-1675 рр. як оборонна надбрамна вежа і пізніше надбудований верхній ярус, призначений для розміщення дзвонів. Поруч з дзвіницею знаходиться найдавніший на території Лівобережної України пам’ятка дерев’яної архітектури – житловий будинок, побудований в 1688 році. Також цей будинок дуже шануємо монахами і пилигримами як місце проживання Святого Феодосія Углицького. Тут в 17-18 ст. жили настоятелі монастиря. Історія Єлецького монастиря цікава ще тим, що на території монастиря в 11 в. знаходилась відома бібліотека Святослава, загадкова історія зникнення якої хвилює досі. Тут настоятелем Кирилом Ставровецьким в 1646 році була видана перша в Чернігові книга «Перло многоцінне». Наприкінці 1921 року Єлецький монастир був закритий, і лише на початку 90-х років 20 ст. релігійне життя в ньому знову поновилася. Зараз це діючий жіночий монастир.