СОРОК МУЧЕНИКІВ СЕВАСТІЙСЬКИХ

im4115

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Дорогі брати і сестри! Воля наша так розслаблена, ми настільки вже вражені гріхом, що не можемо самі залишити згубні звички. Якщо людина утримується, зберігає себе від гріха, то цим самим вона зміцнюється у вірі. Не раз диявол нашіптує на вухо: «Та ти тільки раз це зроби! Всі так роблять, що тут страшного? Бог милостивий, простить!». Людина згрішить один раз, а потім цей проступок перетворюється в звичку, і звичка ця з’їдає нашу волю так, як іржа з’їдає залізо. Так і наша воля. Що нам робити, як нам загартувати свою волю? Прикладом подвигу сорока мучеників Севастійських.

Це були воїни, вірні Богу і своїй Вітчизні. Вони завжди, як свідчить їх життєопис, перед боєм молилися Богу і просили Його про перемогу. Кожна справа робилося ними з молитвою. Так воля їх гартувалася.

Прийшов час мучеництва. Їм було сказано, щоб вони відреклися від Бога і принесли жертву ідолам, язичницьким богам – вони відмовилися. Після побиття їх садять в тюрму. Що вони роблять? Знову ж, один з них вигукує: «Як ми закликали Бога перед боєм, так і зараз закличемо, щоб Господь укріпив нас!». І вони стали молитися. Мучителі загнали їх оголеними в озеро, а тоді був мороз. Озеро почало замерзати. І в молитві вони однодумно просили, щоб Господь сподобив їх претерпіти ці муки.

Один воїн не витримав і вийшов на берег, щоб погрітися в розтопленій лазні. Але він помер, тільки переступивши її поріг. А стражник побачив, що з неба спускаються золоті вінці, числом сорок. Він каже: «І я християнин!» І він іде в замерзаюче озеро, щоб разом з мучениками отримати вінець.

Мучеників Севастійських стратили, спалили тіла їх і кістки кинули у воду. І їхні кості світилися в озері, як зірки на небі. Ось як загартовується воля – молитвою. Відбувається щось подібне до того, як вогнем і водою загартовують залізо. Вогнем залізо розжарюють, потім його опускають у воду і отримують сталь. Так і ці мученики мали віру, яку можна порівняти з залізом. Їх віра гартувалася вогнем і водою і стала міцна, як сталь. Так само і нам необхідно, дорогі брати і сестри, наблизитися до вогню любові Божої, а якщо у нас солома гріхів, то треба її спалити в Таїнстві Покаяння і знайти міцність віри.

У нашому світі, ми знаємо, дуже багато поширилося різних течій і забобонів. Але «віра», яку вам підносять у вигляді солодкого пряника, не дає порятунку, не приводить до життя вічного. Так звані «віри» надсилаються до нас для того, щоб було якомога більше спокушених. Дуже важливо, щоб ми пам’ятали, що Іісус Христос сказав про Соборну Апостольську Церкву: «Я збудую Церкву Мою і врата ада не переможуть її» (Мф. 16:18).

Ми маємо щастя належати цій вірі, але тільки необхідно затверджуватися в ній, тому що віра – це велика справа: «Про що б ви не попросили у Батька в ім’я Моє, дасть вам» (Ін. 16:23). Таїнства Церкви живлять нас, щоб ми зростали у вірі і приносили плоди покаяння. Іісус Христос прийшов на землю, щоб взяти гріхи всього світу, і наші з вами, і понести покарання за них. Він поніс це покарання і звертається до нас: «Віддай Мені гріхи свої, звільнися від них. Я візьму їх, але тільки ти не повертайся до них».

Дорогі брати і сестри, ми святкуємо пам’ять сорока мучеників Севастійських, тому що вони дають нам приклад стійкості віри, приклад, як затверджуватися в вірі і молитві, в добрих справах. Прославляючи їх, ми повинні наслідувати їх. Апостол Павло говорить: «Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже; і, дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру » (Євр. 13:7).

Я хотів би, щоб кожен з нас сам звернувся до своєї совісті і запитав себе: «стверджуюся я у вірі чи розслабляюся?». І зробити правильний висновок, щоб ми прожили земне життя, утвердилися в вірі Христовій, увінчали нашу віру добрими справами і за молитвами сорока мучеників Севастійських успадкували вічне життя. Амінь